Між світом і душею виріс мур. Тож грайся в хованки, аби не розпізнали Тебе крізь товщу спогадів змертвілих, думок отерплих і крижин чуття. В обмерзлу душу зашпори зайшли і нехіть прикорочує бажання шукати шпари, вічно потерпаючи, що світ тебе помітить і уб’є смертельною своєю ваготою. Там вітер видуває душі з тіл, ламає дерева і хилить трави, і творить многолику порожнечу, що розквітом знесилена украй. Така потома всюди! Скільки доль загублено! А скільки бережуть, аби покласти в узголів’я смертне про чорний день. Така потома всюди! Між світом і душею виріс мур.