На Лисій горі догоряє багаття нічне, І листя осінне на Лисій горі догоряє, а я вже забув, де та Лиса гора, і не знаю, чи Лиса гора впізнала б мене. Середина жовтня, пора надвечір’їв твоїх, твоїх недовір і невір і осіннього вітру. І вже половина життя забуваеться. Гріх уже забувається. Горе і радість нехитра. Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук, І я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю, чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю, бо вже відбриніло, відквітло, відгасло, відграло навкруг. Та досі ще пахнуть тужливі долоні тобі, І губи гіркі аж солоні і досі ще пахнуть, І Лиса гора проліта — схарапудженим птахом, І глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.