О Боже мій, така мені печаль, і самота моя — така безмежна, нема — вітчизни. Око обережно обмацує дорогу — між проваль: ото — мій шлях повернення. Чи — не. Ото мій шлях. Світ за очі. Єдине. Пробач мені, дружино, вибач, сину, і, матере, не проклени мене. Я геть подався. Шалом. Навмання я геть подався, стомлений од люті. Рожеві сопки, кригою окуті, а понад ними — чорне вороння. І сліпне вечір. Контур гір — немов з картону, вирізаний для декору, і вся тобі дорога — вниз чи вгору. Пішов туди. Пішов туди. Пішов.