О не дивуй, о не дивуй мені — моє життя для тебе не збагненне. Воно й мені чуже — і не про мене чужіти в чужаниці-чужині, де я зацвів у потойбічні дні і щедро попускаю закрайсвіту свою одляглу душу, часом криту усесвіту великого на дні. Коли з’являється в солодкім сні моя Вітчизна майже призабута — о, як тоді морозять душу пута! О вирвись, вирвись, вирвись! Але ж — ні.