Колеса глухо стукотять, мов хвиля об паром, стрічай, товаришу Хароне, з лихом і з добром. Колеса б’ють, колеса б’ють, кудись торують путь, уже й додому не вернуть, додому — не вернуть. Колеса глухо стукотять, колеса стукотять в христа, в вождя, в усіх божат і в мать і в перемать. Москва, гора Ведмежа, Кем і Попів-острів — шлях за ґратами, за вартами, розбухлий на сльозах. І знову Вятка, Котлас, Усть — Вим. Далі — до Чиб’ю. рад-соц-концтаборів союз, котрий господь забув. Диявол теж забув. Тепер тут править інший бог: марксист, расист і людожер один — за трьох. Москва — Чиб’ю, Москва — Чиб’ю, печорский концентрак споруджує нову добу на крові і кістках.