Ой цвілось життя зелене — юнь моя — чорнобрів’я! Тисяча півтонів, тіней… А тепер же — що зустрів я? Сивий впав на мене іній… Сивий, сивий іній… Що ж. Нічого. Це нічого. Серце, — цить! Чого ти спориш? В мене ж вік — новий, зустрічний. То й зустрінем… Все суворіш мислить розум строго — вічний. Мислить розум вічний… Хай той іній і сріблиться, — та в душі ж його немає! У душі — зелені вруна. Злегка тьмяні? — хто їх знає… Бо й зимою ж глиця юна. Свіжо-тьмяно-юна… Може, бренькав я на лірі? Мо’ в житті скакав телятком? А народ хай сам розсудить. Бджілку люблять з повним взятком. Думка ж — дії щирі будить. Думка дії будить… Той, хто інею боїться, радості в собі не має. Мов пісок сухий. Мов дюна. Серце в мене все співає: бо й зимою ж глиця юна. Свіжо-тьмяно-юна…