Один в любов, а другий в містику, а третій в небо, де орли… І от якомусь гімназистику вкраїнську музу віддали. І от перебивають копію з солодких руських поетес. Ідуть з утопії в утопію І називають це «Sagesse»*. А справжня муза неомузена там десь на фронті в ніч суху лежить запльована, залузана на українському шляху. Чого ж кричим, сліпі, задурені: «Хто грим наклав — отой поет»,— цигарки палим недокурені і затискаємось в корсет. Чи вже втомилась наша нація, чи недалеко до кінця,— що в нас чудова профанація і майже жодного співця? І майже жодної поезії, яка б нас вдарила! — Нема. Самі предтечі анестезії та лиш розгубленість сама… 1919