Прийшли до мене в гості. З мого ж таки села. Я хочу їх вітати — Не знаю, що сказать. — Нужда! — вони говорять. (А місто в прапорах…) — Сама нужда та злидні, — Й коли вже їм кінець? Сини нас потішають: Ось… воля і земля. А що за тую волю Та безкінечна кров… Мовчать. В очах їх сльози. Я веселю печаль. На стінах тихо плачуть Шевченко і Франко.