Приїхало до матері да три сини, три сини вояки, да не ‘днакі. Що ‘дин за бідних, другий за багатих, а третьому силу свою нігде діть, — просто бандит. — Ой, мамо! — каже перший кароокий, — який то світ широкий! Не тільки в нас з нуждою бій, не тільки ми тут з горем — страждають люди і за морем, бо скрізь проклятий багатій. — Ой, нене! — каже другий чорногрекий, — нащо нам думати про світ далекий, коли в нас од природи все вже є: і хліб, і вугіль, і голлє. Нехай же на голлі тім горлом звисне чуже, нерідне, ненависне. — Ой, мати! — каже третій низькобровий, — повиганяй своїх синів із хати, хай не смішать мене, хай не сердять. Кулак здоровий — оце і воля, і братерство, і щастя краю: чи бідний, чи багатий — я ніколи не питаю. Блиснула шабля в першого! Креснула в другого, ще й в третього клинок… «Ой, сину, синку мій, синок!» Лежить бандит готовий. А два брати знов далі б’ються — ніяк їх не рознять.