Поэты
Категории
Случайный стих
Подписаться
Telegram
Имя
Текст
Поэты
»
Павлюк Ігор Зиновійович
Павлюк Ігор Зиновійович
Страница в википедии
І
І знов весна
І плюси, і хрести, й віковічна межа між ними
І просто було
Іду собі
Із літопису
А
А зранку сипав сніг й домучувала совість
Американський щоденник
Асоціації
Б
Багато часу
Берег як берег
Бруківка покрита камінням слов’янських душ
Був без грошей
В
В нашій хаті
В рожевій мушлі море привезу
Важкий політ двадцятого століття
Вдома. Літній бузковий вечір
Вертатись пізно
Весна
Весна і війна
Весна – як революція мені
Весняне
Вже на цій планеті, як в тюрмі
Видно, на роду мені назначена
Вирвуся. Здивуюся. Здригнуся
Вона хотіла зустріти море
Все сказано
Відмовляюсь від усіх ролей
Д
Давай-но, море, вийдем з берегів
Для цієї печалі в природі немає бронзи
Дорога. Поле. Вітер і слова
Дівчинка
Ж
Жилава пісня і не мілка
З
З тих пір, як навчився писати кров’ю
Засвітилась мені юним Місяцем
Зимовий ліс
Зорями лікуй мене і морем
Зорі падали так, як в могилу
Зреклися слів і зорі, й полини
К
Кипить цей холодний, неніжний
Коли переможені кращі жінки планети
Коли сивіють золотом ліси
Коні в масках
Корінний триптих
Кінець століття
Л
Летіти вміли
Лист до старшого друга
Любов напала навесні
Люди люблять мене
Лірник
М
Майбутнє – на рівні сина
Малинова туга пшеничних полів
Море. Ніч. І дельфіна голос
Морська елегія
Н
На вікні замерзлі краплі
Над вікном щербатий Місяць плаче
Над степом козацьким летять хрести
Напиши мені морем велику поему про вітер
Неосінь. Шампанське. Собачий гавкіт
Ну принесе хтось пластмасові квіти до Тебе
О
Океан. Нью-Йорк. Свобода хвора
Опалий лист лягає горілиць
Останнє листя падає на слід
Осяяння
Осінь
Осінь. Є що втрачати
Ота безкрайня мертва далечінь
П
Пахне воском і хлібом
Писати вірші гусячим пером
По лезу ножа лише із ножем пройдеш
Погано скінчилась казка
Поети не вірять людству
Політ над Чорним Морем
Попробуйте цей вірш
Промінь Місяця ловить, як лінза
Пророк
Під вишнею
Під сивим волоссям, неначе під снігом
Р
Раб
Росте печаль – як свічка на колінах
С
Сивина і тривога
Сиджу собі
Синій весняний ліс
Смерть золотого міту
Станси
Стояв зажурений
Стоїмо на землі, в тій вині винуваті
Стріляли
Т
Танoк зорі холодними руками
Ти тілом читала вірші мої
Тисне “жись”
Тихо. Чути дихання калини
То плював на ріку, то тягнув її вдаль
Триптих
У
У чужих дзеркалах відбивається наше небо
Ц
Це золото сріблить моє волосся
Ця пісня з’явилась сама собою
Ч
Час різьбиться в кістки мої
Чи то старість душі
Читаючи Петра Сороку
Чорна чайка скрикнула
Ш
Шлях Молочний
Щ
Що вже нам питати
Я
Я мав твій хліб і пив твоє вино
Я не високо взяв.